Опис документа

У 1920 р. на Поволжі та південному Уралі почалася засуха, яка тривала до 1923 р. Її наслідки були катастрофічними для сільського господарства Симбірської, Самарської, Саратовської, Царицинської, Оренбурзької губерній. Неврожай був і в інших районах Поволжя, південного Уралу і, навіть, Західного Сибіру РСФРР. В ці роки була висока неврожайність не тільки зернових культур, посуха знищила кормову базу тваринництва. Наслідком цього природного катаклізму стало те, що вже восени 1920 р. у названих районах почався голод, під який потрапило 10,429 млн. осіб, з них 4,172 млн. дітей. Труднощі голоду доповнювалися ще й тією обставиною, що в багатьох районах Поволжя в ході громадянської війни 1918-1919 рр. була зруйнована промисловість, залізниці, річкові порти. Це, в свою чергу, породило чисельне безробіття серед міського і, навіть, сільського населення краю. Вказана ситуація спричинила масову міграцію населення Поволжя в різні регіони СРСР, де не було голоду, або він був менших масштабів, ніж у Поволжі. Перша хвиля "голодобіженців" (так тоді вони називалися в офіційних документах) прибула в УСРР наприкінці 1920 р., а вже до 1922 р. їх приїхало в республіку приблизно 500 тис. осіб, у тому числі 36,6 тис. дітей. Уряди РСФРР і УСРР виділяли біженцям матеріальну і продуктову допомогу, хоча в УСРР у цей час також був голод. У містах "голодобіженцям" надавалася робота та житло, а в селах - земельні наділи під поселення у 8-10 дес. орних земель, житлові приміщення, сільськогосподарський реманент, худоба. Дітей, які прибули в УСРР без батьків, влаштовували в інтернати, дитбудинки, санаторії. А тих, які були з батьками, - у дитсадки, школи, профучилища. Медичним обслуговуванням забезпечувалася більшість прибулого населення. У наданні допомоги біженцям-переселенцям брали участь не тільки державні органи влади, а й профспілкові, кооперативні, жіночі, партійні та інші організації. Протягом 1923-1925 рр. державні органи влади здійснили комплекс заходів по реевакуації населення до попереднього місця проживання.

In 1920 the drought started in Volga region and southern Urals which lasted until 1923. Its consequences were disastrous for agriculture of Simbirsk, Samara, Saratov, Tsaritsyn, and Orenburg governments. Crop failure was also in other parts of the Volga region, southern Urals and even Western Siberia of the Russian Soviet Federative Socialist Republic. In those years there was a high crop failure not only of the crops but the drought has destroyed the forage of the livestock. This natural disaster resulted in the fact that in the autumn 1920 famine started in these areas, which affected 10.429 mln. persons, of whom 4.172 mln. children. Difficulties of the famine were supplemented by destroyed industry and unemployment. All this as a whole has led to the fact that in autumn 1920 the mass migration of the population of Volga region began in different regions of the USSR where there was no famine, or it was smaller than in the Volga region. The first wave of "famine refugees" (as they were then called in official documents) arrived in the Ukrainian Soviet Socialist Republic in late 1920s, and about 500 thous. persons arrived in the republic by 1922, including 36.6 thous. children. The governments of the Russian Soviet Federative Socialist Republic and Ukrainian Soviet Socialist Republic provided the refugees with financial and food assistance, while the famine also took place in the USSR at that time. In the cities the "famine refugees" were provided with job and accommodation, and in rural areas - with the land plots of 8-10 dessiatines of arable land, residential premises, agricultural tools, and cattle. Children who arrived in the Ukrainian Soviet Socialist Republic without parents were placed in orphanages, children's homes, and sanatoriums. And those children who were with their parents - in kindergartens, schools, and vocational colleges. Medical care was provided to most of the arriving people. Not only government agencies but also trade unions, cooperatives, women, party and other organizations were involved in providing assistance to the refugees-migrants. During 1923-1925, the public authorities implemented a set of measures for the re-evacuation of the population to the previous location.