агресія, агрессия, agresja ; воєнна політика, военная политика ; зовнішня політика Росії, внешняя политика России ; міжнародні відносини Росії, международные отношения России
Неспровокована збройна агресія Росії проти України після перемоги в ній Революції гідності й анексія Криму, розпалювання й фінансово-матеріальне забезпечення сепаратистських заколотів у східних регіонах нашої держави актуалізували аналіз міжнародно-історичних причин агресивної поведінки РФ, передусім щодо колишніх радянських республік. Тому в статті здійснено спробу ретроспективного огляду згаданої проблеми в контексті середньовічних міжнародних відносин у регіоні Центрально-Східної Європи та формування самодержавної ідеології Великого князівства Московського, Московського царства і Російської імперії.
З огляду на те, що династії Рюриковичів і споріднених із ними за жіночою лінією Романових брали початки від правителів Київської Русі, московські великі князі, царі й петербурзькі імператори вважали всі землі, що колись належали їй (передусім українські), частиною своєї історичної спадщини. Приєднання, а згодом інкорпорація України до складу Російської імперії, на їхнє переконання, виглядало як повернення втраченої колись вотчини. А те, що українські й білоруські землі раніше входили до складу Великого князівства Литовського і Руського та Речі Посполитої, або ж мали власну політичну автономію й встигли виробити окремі культурні, релігійні й державно-політичні традиції, сприймалося як збочення, зумовлені нібито примусовим відмежуванням цих країн від царя. Провідні московські й петербурзькі інтелектуали як консервативного, так і ліберально-демократичного спрямування могли й можуть сперечатися щодо природи російської національності, але вони ніколи не мали щонайменшого сумніву стосовно "русскости" українських, білоруських і балтійських земель. Цей погляд цілком збігався з офіційною позицією російського самодержавства і нині покладений в основу зовнішньополітичної стратегії В. Путіна.
Unprovoked armed aggression of Russia against Ukraine after victory of the Dignity Revolution in it and annexation of Crimea, kindling and financial and material support of separatist rebellions in the eastern regions of our country actualized analysis of internationalhistorical reasons of aggressive behavior of Russia, primarily regarding the former Soviet republics. Therefore, an attempt to look back this problem in the context of the medieval international relations in Central and Eastern Europe and the formation of autocratic ideology Grand Duchy of Moscow, Moscow kingdom and the Russian Empire was made in article.
In view of that Rurik dynasty and related to them by women Romanovs had the beginnings from rulers of Kyivan Rus, Moscow grand dukes, kings and Petersburg emperors saw all the lands, that once belonged to it (mainly Ukrainian), as part of their historical heritage. Joining and later incorporation of Ukraine into the Russian Empire, from their point of view, was like returning of lost once patrimony. And the fact that Ukrainian and Belorussian lands formerly were part of the Grand Duchy of Lithuania and Rus and Rzeczpospolita, or had their own political autonomy and time to develop a separate cultural, religious and public-political tradition, was seen as distortions caused by ostensibly forced distancing of these countries from the king. Leading Moscow and St. Petersburg intellectuals both conservative and liberal-democratic were able and can to argue about the nature of Russian nationality, but they never had the slightest doubt as to "russkost" of Ukrainian, Belarusian and Baltic lands. This view completely coincides with the official position of the Russian autocracy and is now the basis for the foreign policy strategy of Vladimir Putin.
Неспровоцированная вооруженная агрессия России против Украины после победы в ней Революции достоинства и аннексия Крыма, разжигание и финансово-экономическое обеспечение сепаратистских мятежей в восточных регионах нашего государства актуализировали анализ международно-исторических причин агрессивного поведения РФ, прежде всего в отношении бывших союзных республик. Поэтому в статье сделана попытка ретроспективного обзора упомянутой проблемы в контексте средневековых международных отношений в регионе Центрально-Восточной Европы и формирования самодержавной идеологии Великого княжества Московского, Московского царства и Российской империи.
Поскольку династии Рюриковичей и родственных с ними по женской линии Романовых вели истоки от правителей Киевской Руси, московские великие князья, цари и петербургские императоры считали все земли, когда-то принадлежавшие ей (прежде всего украинские), частью своего исторического наследия. Присоединение, а впоследствии инкорпорация Украины в состав Российской империи, с их точки зрения, выглядело как возвращение утерянной некогда вотчины. А то, что украинские и белорусские земли раньше входили в состав Великого княжества Литовского и Руського, а также Речи Посполитой, или же имели собственную политическую автономию и успели выработать самостоятельные культурные, религиозные и государственно-политические традиции, воспринималось как отклонения, обусловленные якобы принудительным отмежеванием этих стран от царя. Ведущие московские и петербургские интеллектуалы как консервативного, так и либерально-демократического направления могли и могут спорить в отношении природы российской национальности, но они никогда не имели ни малейшего сомнения по поводу "русскости" украинских, белорусских и балтийских земель. Эта точка зрения целиком совпадала с официальной позицией российского самодержавия и ныне положена в основу внешнеполитической стратегии В. Путина.