Основи гончарного мистецтва, або, як його ще називають, обпалювально-линяного (терракота) виробництва, сягають глибин появи людської цивілізації. Спочатку використовувані як предмети першочергового вжитку, з часом вони стають засобом вираження та уособлення почуттів, думок, суспільно-соціальних цінностей. Предмети гончарного мистецтва відігравали надзвичайно важливу роль у житті людини з моменту її появи на світ Божий і аж до самої смертної години, адже з цього матеріалу виготовляли посуд для зберігання їжі та напоїв, гончарні глечики, миски, каструлі, печі; також виготовляли побутові господарські приналежності, глиняні таблички для різної документації, цеглу, черепицю, водостічні труби та інші подібні предмети. Окрім цього, з глини створювали релігійні та символічні фігурки ідолів, прикраси, різноманітні обереги та інше.
На початку неоліту посуд щоденного вжитку виготовлявся з каменю або деревини. В Анатолії перша глиняна кераміка датована щонайпізніше 7 тисячоліттям до нашої ери в районах Коньї, Бурдура та Анталії. Першими зразками цих змін були ідоли, які зображували Велику Богиню і були знайдені у Чатал-Хююк та Конії. Поруч із виготовленням на вимоги щоденних потреб горщиків відбувається перехід до енеолітичної кераміки, що вже має мистецьку цінність, який припадає на 5500-3000 роки до нашої ери. До цього періоду енеоліту належать прикрашені геометричним орнаментом глиняні горщики та фігурки ідолів, що з точки і орнаменту, і форми становлять собою перші витвори гончарного мистецтва Анатолії. На зміну енеоліту приходить бронзовий вік, для котрого притаманне винайдення гончарного колеса. Разом з появою колеса можна бачити, як гончарне мистецтво в Анатолії досягає найвищого розвитку. Починаючи з неоліту і до сьогодення, триває безперервне та традиційне виробництво гончарних виробів, яке відповідає прадавнім традиціям цієї справи і водночас продовжує функціонувати як важливий цивілізаційний параметр анатолійської археології.
