Опис документа

Відомо, що під час Першої світової війни на фронтах Галіції, Румунії та Кавказу, де протистояння відбувалося між російськими та турецькими військами, обома сторонами було взято багато військовополонених. За різними підрахунками кількість турецьких військовополонених досягає 65.000 осіб. У джерелах повідомляється, що з них тільки 50.000 турецьких військовополонених було спрямовано до Росії, інші ж померли чи були вбиті. Турецькі полонені були відправлені до таборів України (приблизно 5000 осіб), Кавказу(до 20000) та Сибіру (близько 10000). З часом близько 20-25 тисяч із них змогли повернутися до Туреччини, але багато інших так і померли на чужині. До України потрапили турецькі полонені з галіційського фронту. Також до України періодично направляли невільників із острова Нарґін, що у Каспійському морі. На території України полонені утримувались у таких містах, як Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ. Де б то не було - на території України, Росії чи Кавказу - їхнє існування в полоні було сповнено страждань та тяжких випробувань. Місцеве тюркське населення, котре було свідком тих подій, прагнуло усіма силами допомогти невільникам. Саме для цього були створені різні комітети. Османський уряд, а згодом і турецький парламент розробляли різні програми повернення полонених до Анатолії. У межах укладання дружньої угоди між урядами Туреччини та СРСР одним із перших питань була проблема взаємного повернення військовополонених. 28 березня 1921 року урядами обох сторін був підписаний договір про обмін військовополоненими. Через 6 місяців 17 вересня 1921 р. у Москві був підписаний схожий договір з УРСР, відповідно до якогобуло забезпечено повернення на батьківщину багатьох полонених, хоча деякі з них так і залишилися жити у Росії з різних на те причин. Із використанням даних архівів та інших джерел, у доповіді досліджені біографії турецьких полонених тієї доби на території України та Росії.