зовнішня політика Туреччини, внешняя политика Турции ; міжнародні відносини, международные отношения, international relations, stosunki miedzynarodowe, internationale Beziehungen ; сирійсько-турецькі відносини, сирийско-турецкие отношения
В статті проаналізовані визначальні чинники еволюції сирійсько-турецьких міждержавних відносин по завершенні холодної війни, особливої уваги надано з'ясуванню місця водної й курдської проблем у взаєминах двох держав. Після Першої світової війни в Сирії й багатьох інших арабських державах Турецьку Республіку сприймали передусім як правонаступницю Османської імперії, що протягом кількох віків колонізувала ці країни й перешкоджала їхньому цивілізаційному розвиткові. А з розпадом біполярної системи міжнародних відносин між Сирією й Туреччиною спалахнула серйозна боротьба за вплив у регіоні. Важливою безпековою проблемою в сирійсько-турецьких взаєминах залишилася водна, тобто питання розподілу ресурсів ріки Євфрат, оскільки особливістю близькосхідної гідрографії є вкрай нерівномірний розподіл запасів прісної води.
Нормалізація двосторонніх міждержавних відносин окреслилася тільки з приходом до влади в Турецькій Республіці поміркованої ісламістської Партії справедливості й розвитку на чолі з Реджепом Таїпом Ердоганом, чия зовнішня політика спрямована на встановлення тісніших зв'язків із країнами Близького Сходу й помітнішу посередницьку роль в урегулюванні арабсько-ізраїльського конфлікту. Відразу ж після консолідації владної вертикалі Партія справедливості й розвитку почала дистанціюватися від Ізраїлю для того, щоб налагодити більш відвертий діалог з країнами Машрику.
The article spotlights decisive factors of the Syrian-Turkish interstate relations evolution after the end of the Cold War, special attention was given to clarify place of the water and the Kurdish problems in the relations between the two countries. After World War I in Syria and many other Arab states the Republic of Turkey was seen primarily as a legal successor of the Ottoman Empire that for several centuries colonized these countries and prevented their civilizational development. With the collapse of the bipolar system of international relations between Syria and Turkey broke a serious struggle for influence in the region. An important security problem in the Syrian-Turkish relations was left water, ie the distribution of resources river
Euphrates because hydrographic feature of the Middle East is extremely uneven distribution of freshwater.
Normalization of bilateral interstate relations delineated only with coming to power in Republic of Turkey the moderate Islamist Justice and Development Party led by Recep Tayyip Erdogan, whose foreign policy aimed at establishing closer ties with the Middle East countries and a visible mediating role in resolving the Arab-Israeli conflict. Immediately after the consolidation of the power vertical Justice and Development Party began to distance itself from Israel in order to establish a more open dialogue with Mashriq states.
В статье проанализированы определяющие факторы эволюции сирийско-турецких межгосударственных отношений после завершения холодной войны, особое внимание уделено определению места водной и курдской проблем во взаимоотношениях двух государств. После Первой мировой войны в Сирии и многих арабских государствах Турецкую Республику воспринимали прежде всего как правопреемника Османской империи, которая на протяжении нескольких столетий колонизировала эти страны и препятствовала их цивилизационному развитию. А с распадом биполярной системы международных отношений между Сирией и Турцией вспыхнула серьёзная борьба за влияние в регионе. Важной проблемой безопасности в сирийско-турецких отношениях осталась водная, то есть вопрос распределения ресурсов реки Евфрат, поскольку особенностью ближневосточной гидрографии является критически неравномерное распределение запасов пресной воды.
Нормализация двусторонних межгосударственных отношений определилась лишь с приходом к власти в Турецкой Республике умеренной исламистской Партии справедливости и развития во главе с Реджепом Тайипом Эрдоганом, чья внешняя политика направлена на установление более тесных связей со странами Ближнего Востока и более заметную посредническую роль в урегулировании арабско-израильского конфликта. Сразу же после консолидации властной вертикали Партия справедливости и развития начала дистанцироваться от Израиля с тем, чтобы наладить более откровенный диалог со странами Машрика.
