Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно, хоч голки збирай.
двічі
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
двічі
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелеться в полі туман.
Став чарівний, ніби промінням всипаний,
Чи згадався, чи спить?
двічі
Ген на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.
Небо глибоке, засіяне зорями,
Що то за Божа краса!
двічі
Зірки он миготять попід тополями -
Так одбиває роса.
Ти не лякайся, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу,
двічі
Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебеденько,
Тепло - ні вітру, ні хмар,
двічі
Я тебе пригорну до свого серденька,
А воно палке, як жар.
