Ой вже сходить ясне сонце, сіяє,
Молоденька ворон-коні впрягає.
Ой впрягає до візочка, впрягає,
А єї ся рідна мамка питає:
- Куда ж ти ся, моя донько, збираєш,
Що так рано ворон-коні впрягаєш?
- Та й до збору, моя мамко, до збору,
Бо вже мені розлученька з тобою.
Ой не плач-ко, рідна мамко, за мною,
Бо не все я забираю з собою.
Та й лишєю вам слідочки по двору,
І дрібніші бай сльозочки по столу.
Та й лишєю дві квіточки в полиці,
Най в`ни будут найменшенькій сестриці.
(Кожен рядок повторюється двічі)
