Про Лук`яна Кобилицю

Буду я співати,

Єк прийшлось й`му у неволі

Тєжко умирати.

Ой зійшлися самі пани,

Та зійшлися злісні,

Закували Кобилицю,

В кайдани залізні.

Дізналися люди в горах

Та й на полонинах:

Сидит Лук`ян Кобилиця

В залізних кайданах.

Єк імили Кобилицю

Та й дали до ката,

Та й розбили Кобилиці

В Краснім Долі хату.

Ой Лук`яне, ой Лук`яне,

Та що з цего буде,

Що ти марно умираєш

Через бідні люди?

Коли умер Кобилиця,

Три попи ховали,

З Путилова аж до Відні

Дрібні листи слали.

Єк ховали Кобилицю,

Дрібний дощик крапав,

За Лук`яном Кобилицев

Кожен гуцул плакав.

Усі люди заплакали:

Умер Кобилиця!

А найбільше побивалась

Жінка - овдовиця.

Кажут жінці Кобилиці:

- Та най не сумує,

Має хлопці два маленькі

То най їх годує.

Та єк би то, люди добрі,

Та й не сумувати.

Єк то тєжко, люди добрі,

Діти годувати.

Затужила Буковина

І гори Карпати,

Що так рано Кобилиці

Прийшлося вмирати.

Буде завжди Кобилиця

В пам`яті народу,

Що відстоював гуцулам

Право на свободу.

Ой у горах смерекових [Текст] : Нар. пісні Вижницького р-ну Чернівецької обл. / запис, нотація мелодій та упоряд. К. Смаля. — Вижниця : Черемош, 2010. — 352с.

• ББК // Мистецтвознавство