Ой три літа, три неділі, (2)
Минулося на Вкраїні.
Як козака турки вбили, (2)
Під явором положили.
Під явором зелененьким, (2)
Лежить козак молоденький.
Біле тіло почорніло, (2)
І від вітру пострупіло.
Над ним коник зажурився, (2)
По коліна в землю вбився.
- Не стій, коню, наді мною, (2)
Бо я знаю щирість твою.
Біжи, коню, дорогою, (2)
Широкою, степовою.
А як прийдеш під ворота, (2)
То заржи там, як сирота.
Вийде з хати стара мати, (2)
Стане тебе ся питати:
- Де ти, коню, забарився? (2)
Де ж твій вершник загубився?
Чи ти, коню, його скинув? (2)
Чи на войні він загинув?
А я його та й не скинув, (2)
Син на войні з турком загинув.
