Ой встану я ранесенько,
Та й заплачу жалібненько.
Може, моя мамка вчує,
Вона мене пожалує.
- Чо` ти, доню, ревне плачеш?
Від кого ти кривду маєш?
- Від усіх я кривду маю,
Бо в чужині проживаю.
А чужина - не родина,
Плаче серце, як дитина.
Бо чужина - не мамочка,
Болит серце й головочка.
Болит воно, знає чого,
Нема правди ні від кого.
Пішла правда долинами,
А неправда межи нами.
Тут ні вітру, ні морозів,
Всюди повно моїх сльозів.
Хто чужини та й не знає,
Най ся мене запитає.
Я чужину добре знаю,
Бо в чужині проживаю.
(Кожен рядок повторюється двічі)
