Мати білить хатину на свято,
Сподіваннями тішить розлуки,
2
Стіни льоном цвітуть синювато,
Пахнуть квітами мамині руки.
Заховавши у закуток втому,
З рушниками розвішала спокій,
2
Розмальовує ружами комин,
І дзвенить її голос високий.
Мене кличе з доріг він дитинно
У затишок до рідної хати,
2
Де чекає в турботах гостинно
Невгамовна і лагідна мати.
Ще з порога уздрівши: - Синочку,
Ти як сонце із ясного неба!
2
А я вишила білу сорочку
Із пахучого льону для тебе.
І вже в хаті матусине свято
Вгамувало всі болі розлуки,
2
Пригортаю до уст винувато
В праці зроблені мамині руки.
