Коли поїзд у даль загуркоче,
Пригадаються знову мені
Двічі
Дзвін гітари і місячні ночі,
Поцілунки й жоржини сумні...
Шум акацій, посьолок і гони...
Ми на гору йдемо через гать;
Двічі
А внизу пролітають вагони
І колеса у тьмі цокотять.
Той садок, і закохані очі,
І вогні з-під опущених вій,
Двічі
Од проміння і тіней узори
На дорозі й на шалі твоїй...
Твої губи - розтулена рана...
Ми хотіли й не знали чого...
Двічі
Од кохання безвольна і п`яна,
Ти тулилась до серця мого...
Ой ви, ночі Донеччини сині,
І розлука, і сльози вночі...
Двічі
Як у небі ключі журавлині,
Одинокі й печальні ключі...
Пам`ятаю тривожні оселі,
Темні вежі на фоні заграв...
Двічі
Там з тобою у сірій шинелі
Біля верб я востаннє стояв.
Я сказав, що вернусь, безумовно,
Хоч і ворог на нашій путі, -
Двічі
Патронташ мій патронами повен,
Тихі очі твої золоті...
Дні пройшли... Одлетіла тривога...
Лиш любов, як у серці багнет...
Двічі
Ти давно вже дружина другого,
Я ж - відомий вкраїнський поет.
Наче сон... Я прийшов із туману
І промінням своїм засіяв...
Двічі
Та на тебе, чужу і кохану,
Я б славу свою проміняв.
Я б забув і образу, і сльози...
Тільки б знову іти через гать,
Двічі
Тільки б слухать твій голос і коси,
Твої коси сумні цілувать...
Вже до серця доходить отрута,
Як старому минулого жаль...
Двічі
Путь моя у каміння закута,
І на кожному розі печаль.
Ночі ті, та гітара й жоржини,
Може сняться тепер тобі...
Двічі
Сині очі в моєї дружини,
А у тебе були голубі.
