Не питай, чого в мене заплакані очі,
Чого часто тікаю я в гай
І блукаю я там до півночі,
Не питай, не питай, непитай.
Не питай, чого в`яну і сохну, як квітка,
Бо так щиро кохаю тебе.
Ти покинув мене, сиротину,
На посміх, поговір для людей.
Не питай, бо нічого тобі не скажу я,
Бачив ти мої сльози і сум.
А нещирі слова та байдужі
Не розвіють тяжких моїх дум.
Варіант продовження:
Не питай, чом я сохну та в`яну,
Як та квітка без сонця й води,
Бо коли б я тебе не любила,
То не знала б ніколи біди.
А ти вирвав з грудей моє серце
І покинув нещасну мене...
Проклинатиму я свою долю
І той час, що любила тебе.
Ти приходиш до мене щоночі
У той час, коли міцно я сплю,
І цілуєш заплакані очі,
І шепочеш: не плач, я люблю!
Відкриваю заплакані очі:
Навкруги порожнеча німа...
В тишині чарівничої ночі
Мого щастя нема та й нема.
Як була молода, жартівлива,
Щебетала, як пташка в гаю,
І не знала, що доля зрадлива,
І не знала, що щастя не йму.
