"Ні, мамо, не можна нелюба любить,
Нещасная доля з нелюбом вік жить.
Ой тяжко, ой важко з ним річ розмовляти...
Ой лучче ж я буду весь вік дівувати".
"Хіба ж ти не бачиш,яка я стара,
Мені в домовину лягати пора...
Як очі закрию, що буде з тобою?
Останешся, доню одна сиротою.
А в світі якеє життя сироті?
І горе, і нужду терпітимеш ти.
Я, дочку пустивши, мовляв, на тоталу,
Стогнать під земелю, як горлиця стану".
"Ой мамо, голубко, не плач, не ридай -
Готуй рушники і хустки вишивай;
Нехай за нелюбом я щастя утрачу -
Ти будеш весела, -одна я заплачу".
Гей там на могилі хрест Божий стоїть,
Під ним рано й вечір матуся квилить:
"Ой Боже мій милий, що я наробила,
Дочку свою рідну навік загубила".
