Ніч яка, Господи, місячна, зоряна,
Видно, хоч голки збирай!
Двічі
Вийди коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядемо вкупі ми тут під калиною!
І над панами я пан...
Двічі
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелиться полем туман.
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Двічі
Ой на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.
Небо незміряне всипане зорями, -
Що то за Божа краса!
Двічі
Перлами ясними он під тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що ніженькі босії
Вмочиш в холодну росу:
Двічі
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках віднесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько:
Тепло - ні вітру, ні хмар...
Двічі
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Ти не лякайся, що можуть підслухати
Тиху розмову твою:
Двічі
Нічка приспала вісх та сном окутала -
Ані шелесне в гаю!
Сплять вороги твої, знуджені працею, -
Нас не сполоха їх сміх...
Двічі
Чи ж нам, окраденим долею нашою,
Й хвиля кохання - за гріх?
