Скажи, нащо тебе я полюбила,
Скажи, нащо довірилась тобі?
Двічі
Коли б не ти, сумна б я не ходила
І день, і ніч не мучилась в журбі.
Без тебе я, як цвіт без сонця, в`яну,
Без тебе, ох, як тяжко в світі жить!
Двічі
О де, скажи, я чарів тих дістану,
Щоб як тебе забуть і розлюбить?
Забуть! Бо сил терпіть уже не маю...
Забуть! Бо й так я замучилася вкрай.
Двічі
Коли б ти знав, що я переживаю,
Який, бува, охоплює відчай!
Коли б ти знав мою журбу та муки,
Коли б ти знав, що я пережила!
Двічі
Не раз, не два, до неба знявши руки,
Тебе, і світ, і долю я кляла.
Кляла я все: і мрії ті дівочі,
Що рано так, ох, рано, одцвіли...
Двічі
Кляла твої веселі карі очі,
Що, бач, мене до чого довели.
І ту весну з пахучими квітками,
Той ясний день і ту щасливу мить,
Двічі
Коли мені, закохані без тями,
Ти клявся вірним бути і любить.
Твоїм словам не вірить не могла я,
Вони лились, як пісня чарівна!..
Двічі
І от тепер лишилася одна я,
Одна, одна, на цілий світ одна...
