У статті аналізуються матеріали судово-слідчих справ, пов'язаних з освідченням новоявлених "святинь", які проявилися на теренах Київської митрополії у XVIII ст. Особливу увагу приділено типовим моделям зародження та формування народних культів, їх відповідності усталеним в офіційній церкві уявленням про святині та ролі у формуванні цих культів самого духівництва. Проаналізовано основні риси народної побожності, ментальні стереотипи й установки у сприйнятті сакрального та звичне розуміння способу"прилучитися до благодаті". Автор доходить висновку, що поклоніння "чудодійним" іконам, криницям, каменям тощо ґрунтувалося на традиційній схемі вшанування загальнохристиянських святинь, але без відведення у цьому культі провідного місця церкві. Народні культи могли складатися під покровительством церковної (здебільшого місцевої) ієрархи, а могли існувати і всупереч її бажанням, що аж ніяк не применшувало їх "святості" в очах віруючих.
