У статті розглядаються онтологічні закономірності функціонування в поетиці Ліни Костенко філософських концептів "пам'ять" і "забуття", що утворюють мнемонічне коло. У цьому діапазоні вічного взаємоперетворення й відбуваються пошуки поетесою темпоральних виражальних засобів.
