Стаття присвячена двом феноменам творчості Тараса Прохаська, точніше його есе "НепрОсті": феномену місця/простору та феномену мови. На нашу думку, бачення категорії простору/ просторовості в біблійно-імагінативному есе Т. Прохаська можна інтерпретувати в сенсі першого питання Бога до Адама в Едемі після того, як він згрішив: "Адаме, де ти?" (Буття, 3:9). Так Бог дає людині знати, де її місце у світі, де матерія (плоть, плотськість) через свободу духу може з душею вступати в гармонійну єдність або навпаки призвести до дисбалансу цих двох констант (зокрема, у горах). На мовному рівні спостерігаємо певну подібність, спорідненість із мовою й текстами М. Цвєтаєвої, насамперед щодо мовної гри та високого, витонченого поетизму. Засади побудови текстів Прохаська, гадаємо, більш ґрунтуються на принципах поезії, ніж прози.
