Соціальний діалог нині став важливим інструментом політичної демократії, соціально-економічних та трудових відносин у переважній більшості країн світу. Як на європейському, так і на національному рівні він є істотним для створення концепції проведення та суспільного визнання реформ. Зміст соціального діалогу змінився й розширився. Кожен проект публічної політики (насамперед проекти бюджетів) ще до схвалення його урядом та пізніше парламентом надається для публічного обговорення в якомога найширшому колі через представницькі громадські організації. Особливого значення набуває питання представництва й визначення репрезентативності організацій працівників і роботодавців під час ведення колективних переговорів з укладення угод, якими визначаються умови праці та зайнятості, а також під час формування різних тристоронніх органів, котрі мають певні повноваження щодо прийняття спільних рішень. Окрім того, в умовах, коли на певному рівні ведення соціального діалогу існує декілька організацій, постає проблема в
