Коли генеральний директор Львівського національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Тадей Едер виходить на сцену вітати шанованих глядачів, він завжди має на сорочці білого метелика (варто зауважити, що цю пікантну деталь чоловічого святкового одягу галичани називають дещо інакше – «мотиль» ). У такі врочисті хвилини пан директор неначе виростає (насправді маючи зріст Чарлі Чапліна) – на нього сходить дух аристократизму, і зал уже не може стриматися, він зривається бурхливимиоплесками, наче той зараз співатиме на біс. Усі чекають слів пана Тадея. Бо вони – то вітання-звертання, випущені в зал, наче білі мотилі, що летять на світло і вказують на чистоту та велич прекрасного світу мистецтва, який дарує театр своїм глядачам. Бо слова директора не розходяться з його ділами.
