У статті аналізується один із варіантів антиколоніальної критики - маскарадна критика, яка базується на використанні автором різних масок, що зовнішньо реалізуються через мову - псевдоніми, а внутрішньо дозволяють наратору створити ефекти утаювання справжнього (імені, поглядів) та гру з читачем, який має дешифрувати запропоноване утаювання. Окрім того, маска дає критикові змогу вдатися до самоаналізу, створити образ, що не збігається або частково збігається з реальним "я". Найчастіше це бажанийобраз, який стає шляхом подолання нав'язаних імперською дійсністю стереотипів, тобто подолання в собі так званої "колоніальної людини".
