На основі віднайдених і повернених до наукового обігу матеріалів здійснено дослідження трансформації вищої юридичної освіти в німецьких державах у 1810–1820-х роках. Автор стверджує, що її суб’єктивними передумовами стали: формування нового бачення юридичної науки як системи знань про позитивне право; вчення про націю як основний суб’єкт правового розвитку та національне право як основний об’єкт такого розвитку і водночас головний предмет розгляду юридичної науки; ідея про емпіричне пізнання якосновний спосіб набуття знання про право, історичний та порівняльний методи такого пізнання; наявність у німецьких державах надзвичайно розвиненої науково-освітньої юридичної інфраструктури. Автор припускає, що поштовхом до цього стало формування історичного та історико-філософського напрямів юридичної думки, а також полеміка між ними. Їх засадничою основою став позитивізм, який, поєднуючись з «юридичним націоналізмом», у тогочасних умовах породжував компаративістський підхід до дослідження та викладання права.
