Засадничою ідеєю класичного порівняльного правознавства є втілення у ньому загальнонаукового постулату, що набуття наукового статусу передбачає обґрунтування й утілення у дослідницькому інструментарії ідеї подібності у праві. Можливими є дві стратегії такого обґрунтування. Згідно з першою, подібності засвідчують єдність факторів правоутворення, що мають наднаціональний характер: так званий підхід «природної універсалізації» права. Друга — альтернативна стратегія — виводить ідею природного праваза межі порівняльно-правової методології, сприймаючи як фактора правоутворення «штучну» універсалізацію права, тобто таку, що виступає наслідком перенесення норм з однієї правової системи до іншої. а сучасному етапі розвитку порівняльного правознавства необхідність повномасштабного дослідження підходу правових трансплантантів насамперед обумовлюється тим, що сама ідея правової трансплантації як припущення, що при переміщенні з однієї правової системи в іншу норма залишається тією самою, самототожною, не змінюючись в процесі і внаслідок такого переміщення, піддається критиці.
