У даній статті розглядається сміхова українська традиція як явище національної духовної культури. відображеної у "Пісні Пастелія" І. Пастелія, як сполучна ланка між візіонерством й аскетизмом митця-мислителя та абсолютною серйозністю. Сміх у такому тлумаченні є поясненням аскези, її потаємної природи. Тому сміх І. Вишенського не суперечить аскетично-ортодоксальному образові, а робить його більш зрозумілим, що, у свою чергу, робить сміх засобом зцілення людських душ та світу, випалення з душі зла.
