У статті розглядаються особливості розвитку книжкової культури Узбекистану у різні історичні періоди, показано, як мусульманська книга виходила з династійних царських скарбниць, вівтарів храмів на простори регіональних і міжнародних ринків, стаючи таким чином способом соціального спілкування, засобом масової комунікації. Автор особливу увагу приділяє заснуванню та діяльності узбецьких бібліотек, зокрема вакфних бібліотек, видавничих будинків з читальними залами і книготорговельними крамницями при них, бібліотек загального користування з літературою як східними, так і європейськими мовами, та ін.
