У статті досліджується статус та критерії застосування державою феномену страху в політичній теорії Б. Спінози. Зроблено висновок про те, що філософ не бачив у страху абсолютно ефективного механізму державного управління. Він виходив із субстанційної даності страху, який повинно мужньо раціоналізувати, завдяки постійно діючим демократичним принципам.