У статті аналізуються номіналістичні тенденції філософії мови Джона Стюарта Мілла в контексті філософії мови чільних представників модерного британського емпіризму, насамперед Локка і Барклі. Показано, що Мілл успадковує, насамперед від Барклі, і головні засади розуміння онтологічного та епістемологічного статусу мови, і також пов'язані з цим підходом специфічні складнощі (зокрема, суперечливість тлумачення феномену абстрагування). Разом з тим підхід Мілла виявився достатньо продуктивним, аби сприяти поступовому переходу англомовної філософії та логіки від аналізу понять до аналізу тверджень (propositions).
