У статті на прикладі ознак харизми Франциска Ассізького досліджуються світоглядні компоненти європейської індивідуалізації, культурно-релігійним провідником яких був святий. Спираючись на вчення Іоахіма Флорського про розділення на три періоди до того вічно-єдиного часу та історії, Франциск затвердив релігійну практику дієвого удосконалення світу та реформування людини, переоцінку особистої свободи християнина.
