Всупереч обнадійливим очікуванням, державна аграрна політика, здійснювана в Україні після здобуття нею політичної незалежності, за суспільною та соціально-економічною результативністю не тільки не виправдовує свого цільового призначення, але й увійшлаз ним у суперечність і посіла головне місце серед причин, які відкинули вітчизняне сільське господарство далеко назад. Виключно через її недосконалість провальними (якщо оцінювати їх за критерієм соціально-економічної результативності) виявились об'єктивно необхідні аграрні реформи. Одним з "кінцевих результатів" такої ситуації стало підведення сільського господарства країни впритул до межі виживання, а села й селянства до безпосередніх загроз для їх подальшого майбутнього. З огляду на це, об' єктивно невідкладною стала проблема формування та досить результативного практичного втілення в Україні державної аграрної політики новітнього і, відповідно, послідовно результативнішого типу.
