Дисертація присвячена з'ясуванню теоретичної проблеми кореляції літературно-критичної спадщини митця і його поетичної творчості. На матеріалі есеїстики і поезії Т.С.Еліота проводиться думка про те, що літературно-критична діяльність творчої особистості є автоінтерпретацією власної творчості.
У роботі реконструйована літературно-критична теорія Т.С.Еліота, проаналізовано основні теорії поета-критика: безособової поезії, об'єктивного корелята, а також літературної традиції. Продемонстровано, як кожна із Еліотових теорії була реалізована в його поетичній творчості, простежено поетикальні засоби їх реалізації, такі як об'єктивізація образу, колаж, фрагментарність, система лейтмотивів, ключові слова, рефлексивність, алюзії, цитації, ремінісценції. В дисертації також запропонована парадигма теоретичних підходів до літератури, співзвучних теорії Т.С.Еліота.
Ключові слова: Т.С.Еліот, об'єктивний корелят, безособова поезія, ремінісценція, алюзія, інтертекстуальність, новаторство, традиція.
