Дисертаційне дослідження присвячене проблемам інтерпретації образу ангела як вічного образу у літературі європейського романтизму. У роботі вперше в українському літературознавстві проаналізована своєрідна символічна парадигма ангелології у європейській літературі. Структурними елементами парадигми виступають такі значення: посередник, вісник, посланець; охоронець, хоронитель (людини); супротивник людини, грішний ангел; демон і геній; ангел як символ вогню, вітру, світла; числова символіка і символіка кольору. У центрі дослідницької уваги - чотири національні варіанти ангелології на прикладах творчості Тараса Шевченка, Вільяма Блейка, Гайнріха Гайне та Михайла Лєрмонтова. Художня специфіка ангелології у розглянутих поетичних текстах визначається двома площинами: походженням образу ангела та його функціонуванням у цілісній романтичній концепції того чи іншого автора.
Ключові слова: ангел, вічний образ, символ, семантична парадигма, інтерпретація, компаративістика, романтизм.
