Розглядається феномен сміху та іронії в європейській культурі, його роль у формуванні критичного ставлення до дійсності. У цьому контексті аналізується концепція романтичної іронії, опрацьована теоретиком енської школи Ф.Шлегелем. Прослідковується традиція формування іронічного ставлення до світу в українській духовній культурі XVI-XVIII ст., зокрема у бурлескно-травестійній га пародійній творчості мандрівних дяків і школярів
Прояви романтичної іронії в українському романтизмі проаналізовані на прикладі творчості І.Котляревського, М.Гоголя і Т.Шевченка.
Ключові слова: романтична іронія, сміх, енська школа, український романтизм.
