Дисертація присвячена дослідженню проблеми екзистенційного виміру духовного розвитку особи, що яскраво виражено у творчості Григорія Сковороди.
Здійснено системне дослідження основних властивостей української філософії в Історичному аспекті - духовності та екзистенційності.
У дослідженні обґрунтовано основні екзистенційні концепти, що простежуються у творах українського мислителя: переживання людиною свого "буття у світі", відчай, страх, гріх, любов, самотність. Окрім того, розглядається ідея Бога у творчості Григорія Сковороди, а також проблема часу і вчення про свободу, як основні модуси сутнісного існування людини. Наголошується, що ці внутрішньо-сутнісні характеристики людини сприяють розвитку особистості, який відбувається через духовне успадкування.
Вказується, що діалог є основним принципом філософського мислення українського філософа, який відіграє особливу роль у становленні духовності людини.
Ключові слова: духовність, екзистенційність, переживання людиною свого "буття у світі", відчай, страх, гріх, любов, самотність, вічність, свобода, діалог.
