Дослідження присвячене історико-філософським аспектам ролі соціально-культурної спадкоємності у розвитку особи. Обґрунтовано, що весь культурно-історичний процес виступає як спосіб розвитку діяльнісних сутнісних сил людини через успадкування, а спадкоємність - як спосіб виробництва її сутнісних сил. Оволодіння духовною спадщиною, квінтесенцією якої виступає історико-філософське успадкування, постає як залучення особи до історично-духовної розвитковості. Чим глибші і поступальніші соціально-особистісні перетворення, тим більша культурна спадщина залучається до їх здійснення. Через суспільно-духовне успадкування істрія входить в людину, а людина входить в історію. Вперше досліджується нова роль соціально-культурного та історико філософського успадкування при переході до глобального інформаційного суспільства.
Відродження незалежної України відбулося, значною мірою, через розширення її культурної та духовно філософської (історико-філософської) спадщини.
