Дисертацію присвячено комплексному синхронно-діахронічному дослідженню семантичних мікрополів трьох базових емоційних складників внутрішнього світу людини - радості, смутку і страху в польській мові. Подано теоретико-методологічні основи дослідження лексики на позначення афективної сфери особистості. Визначено семантико-структурні особливості конституентів зазначених мікрополів, окреслено їх межі, склад і місце в загальному семантичному полі назв емоцій у польській мові; встановлено ядро і периферійні зони; змодельовано шкалу інтенсивності їх компонентів, розкрито словотвірний потенціал, простежено особливості мовної концептуалізації назв емоцій. У праці відтворюються також моделі семантичного розвитку досліджуваної групи лексики, встановлюються закономірності її формального і смислового розвитку на широкому діахронічному тлі впродовж ХІП-ХХ ст., виявляються закріплені в мові народні знання й уявлення про внутрішній світ людини.
Ключові слова: назва емоційно-афективного стану, мовна картина світу, концептуалізація, конотація, внутрішня форма слова, етимологія, синхронія, діахронія, семантична мотивація, континуант.
