Дисертація присвячена виявленню парадигм рецептивної критики в модифікаціях німецької і американської літературознавчих шкілв типологічниій співвідносеності. У роботі акцентовані роль і місце рецептивної критики в сучасному літературознавстві, розкриті можливості рецептивної методології, окреслені генетичні засади рецептивності, в тому числі українські. В межах окресленої теми досліджена проблема взаємин літературно-критичних шкіл рецептивної орієнтації у контексті розвитку нових напрямів літературознавства. У дисертації наголошується, що теоретичне осмислення проблем літературного тексту у європейському літературознавстві значною мірою було підпорядковано напрацюваннямКонстанцької школи "Поетика і герменевтика".
