Робота "Духовний персоналізм лірики Кароля Войтили та її рецепція в Україні" віддзеркалює феномен поетичної спадщини славетного папи, видатного філософа і чудового поета-новатора Івана Павла ІІ. В дослідженні також розглядається проблема рецепції поезії Войтили в середовищі українського народу, оскільки його лірика є близькою для українців з огляду на походження матері і особливе зацікавлення духовною культурою України. Крім того, автор роботи аналізує мистецтво перекладу віршів Войтили на українську мову. Поезію Івана Павла ІІ перекладали лише деякі перекладачі: В. Грабовський, С. Шевченко, О. Астаф'єв. У роботі порівнюються різні україномовні версії перекладів, вказуються їх мовностилістичні неточності і вади, оскільки лірика Івана Павла ІІ є досить складною для перекладу з огляду на специфічну мову, богословські поняття і глибокий психологізм думки. Автор роботи відзначає, що поезія папи багато відображає особисте життя і діяльність, хоч на сьогодні лірика Войтили не є надто поширеною темою в дослідженнях літературознавців. В роботі важливе місце займає дослідження над ідейно-тематичним і стилістичним аспектами поетичного заповіту папи - циклу медитацій "Римський триптих".
Ця робота носить дискурсивний і компаративістський характер. У ній оглядово аналізується поетична спадщина Войтили.
Ключові слова: феномен, медитація, поетична спадщина, рецепція, мистецтво перекладу, символ, алюзія, асоціація.
