Дисертація присвячена ролі та особливостям вияву феномену мовчання в художньому тексті. На матеріалі творчості сучасних болгарських прозаїків В. Попова, Й. Радичкова, Г. Марковського, Н. Хайтова, П. Вежінова, Б. Димитрової, З. Златанова, Е. Андреєва, А. Стамболової, Г. Господінова, Е. Алексієвої простежено вияви мовчання на двох методологічно виділених рівнях його репрезентації в тексті - рівні тематизації та рівні текстової структури. Проведений аналіз показав вагомість мовчання як мотиву, як чинника тематичного та стильового самоокреслення художнього тексту, як елемента літературної рецепції. Запропоновано інтегральну теоретичну базу для подальших досліджень феномену мовчання в художній літературі.
Ключові слова: мовчання, замовчування, невимовне, тиша, тематизація, структура, неомодернізм, постмодернізм.
