У дисертації в контексті національних культурно-освітніх процесів другої половини XIX - 30-х рр. XX ст. вперше здійснено цілісний аналіз педагогічно-просвітницької складової ідеології українського жіночого руху Західної України і розкрито шляхи її практичної реалізації у межах австро-угорської, польської, румунської та чехословацької держав.
На основі аналізу архівних джерел та опублікованих матеріалів встановлено, що організоване західноукраїнське жіноцтво створило самобутню концепцію освіти і формування національно-громадянської свідомості жінки-українки, піднесення авторитету в родині й суспільстві жінки-матері та відповідну їй систему форм, методів і засобів освітньо-виховної діяльності.
Виявлено, систематизовано і теоретично обгрунтовано найважливіші положення творчої спадщини педагогів - активних учасниць жіночого руху, які визначали мету, завдання, зміст роботи жіночих культурно-освітніх організацій регіону в галузі родинного та громадського дошкільного виховання, розвитку національної школи, позашкільних опікунсько-виховних закладів, забезпечували утвердження духовних, гуманістичних, демократичних цінностей освіти й виховання дітей і молоді.
Ключові слова: педагогічна думка, просвітництво, жіночий рух, жіночі товариства, феміністична концепція освіти, навчання, національно-громадянське виховання, громадська опіка, школи, дошкільні й позашкільні заклади, духовно-моральні цінності, освітньо-виховні орієнтації.
