У дисертації визначено й обґрунтовано етапи розвитку шкільного краєзнавства, його зміст, форми і методи організації краєзнавчої роботи у навчально-виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів України у 20-30-х роках XX століття: І етап (1920-1924) - становлення шкільного краєзнавства (краєзнавство - основа навчально-виховного процесу, розробка вимог до створення навчально-методичної літератури, запровадження нових форм і методів організації краєзнавчої роботи); II етап (1925-1929) - піднесення шкільного краєзнавства (краєзнавчий напрям підготовки педагогічних кадрів, запровадження комплексних навчальних програм, забезпечення трудових шкіл навчально-методичною літературою, використання у навчально-виховному процесі різноманітних форм та методів організації краєзнавчої роботи); III етап (1930-1933) - згортання розвитку шкільного краєзнавства (складання нових навчальних програм з чітким переліком дисциплін, створення стандартизованої навчально-методичної літератури, застосування певних форм і методів навчання).
Виявлено форми підготовки і перепідготовки вчителів до краєзнавчої роботи у школі: проведення нарад і з'їздів, уведення до навчальних планів краєзнавчих курсів і практикумів, краєзнавчих елементів, відкриття кафедр краєзнавства, обов'язкове написання курсових і дипломних робіт на краєзнавчу тематику, краєзнавча практика в школі, організація губернських, повітових, районних і волосних літніх курсів підвищення кваліфікації вчителів.
До наукового обігу введено маловідомі історико-педагогічні матеріали, що розкривають особливості розвитку шкільного краєзнавства. Основні результати дослідження можуть використовуватися під час викладання історії педагогіки, створення нового покоління підручників, у подальших наукових історико-педагогічних дослідженнях.
