Дисертаційна праця присвячена вивченню інформаційного потенціалу девербативів, їх функцій у комунікативній структурі речення і тексту. На основі ретельно дібраного фактичного матеріалу проаналізовано засоби вираження додаткової пропозиції в простому реченні, з'ясовано статус девербатива як синкретичної неізосемічної мовної одиниці шляхом аналізу його категорійних властивостей, валентного потенціалу, дослідження структурно-семантичних особливостей девербативних зворотів. Визначено умови й ознаки додаткової іменної предикації, вираженої девербативним зворотом. Результатом аналізу функцій девербатива як носія основної, так і додаткової предикативності в реченні й семантики утворюваних за його участі моделей став висновок про те, що в будь-якій функції девербатив зберігає пропозиційне значення, ускладнює семантику речення, збільшуючи тим самим кількість інформації в ньому. Здійснений комунікативний аналіз показав, що у висловленні й тексті девербатив актуалізує найбільш важливу інформацію, є засобом інформаційної компресії, бере участь в утворенні суперструктурної схеми тексту, організації різних типів текстового зв'язку, забезпечуючи смислову когерентність, формальну когезійність і композиційний зв'язок частин тексту. Девербатив здатний вживатися у всіх стилях мови, усіх комунікативних регістрах мовлення з метою лаконічного подання інформації зі збереженням її обсягу.
