У дисертації розглянуто жанрово-стильові особливості прози С. Довлатова, поєднання в ній документалистики та художнього вимислу, синтез жанрів оповідання, нарису, есе, автобіографії, анекдоту. Схарактеризована міжжанрова взаємодія, що забезпечує органічне введення документально-автобіографічного начала в твори письменника; розглянуто особливості відображення доби 60-80-х рр. XX ст.; висвітлено співвідношення норми й абсурду як характерної риси часу, втіленого у творах письменника; з'ясовано функцію образу автора-персонажа в оповідній структурі довлатовської прози.
У дисертації простежується вплив на творчість письменника художньо-публіцистичних жанрів нарису та есе. Одна з відмінних особливостей їх стилістики - постійна присутність автора в тексті, який може бути і персонажем свого твору, і учасником зображуваних подій. Все це характерне і для прози С. Довлатова. Його звернення до можливостей художньої публіцистики зумовлене прагненням до створення ілюзії документальності, настанови на достовірність. Письменник втілював реальні події, доповнюючи й узагальнюючи їх, підпорядковуючи художньому завданню, логіці естетично організованої оповіді. Прозі С. Довлатова притаманне відкрите авторське вторгнення в оповідь: лірико-публіцистичні роздуми автора-персонажа, учасника зображуваних подій, органічно вплітаються в образну, предметно-аналітичну оповідь. Специфіку прози С. Довлатова, її стислість, виразність і документалізм визначає синтез жанрів оповідання, нарису та есе.
