Дисертація присвячена дослідженню теперішнього часу дійсного способу французької мови в аспекті взаємодії семантики і прагматики.
Теперішній час дійсного способу вивчався крізь призму дієслівної системи французької мови з позицій теорії психосистематики. У роботі встановлено значення теперішнього часу як лінгвістичного знака, у якому обидва компоненти (семи минулого і майбутнього) об'єднані в мовному ланцюгу; визначено композиційну і позиційну конфігурацію теперішнього часу в системі дійсного способу. Виявлено структуротвірну роль цієї дієслівної форми, що зумовило її транспозиційні можливості в мовленні.
У роботі висвітлено семантико-прагматичні функції теперішнього часу дійсного способу на основі дослідження темпоральної референції, що виділила інферентні значення цієї дієслівної форми в мовленні, а також визначила її роль у темпоральній динаміці дискурсу.
