Театральне життя у другій половині XX ст. було пройняте духом найсміливіших експериментів. Публіка стала свідком потужних естетичних вибухів, що руйнували канони драматичних жанрів, дію, композицію, сценічну мову. Робилися спроби створити п'єси "без дії", "без характерів", навіть "без слів". На кону ставилися драми, що зображували стихію підсвідомого й царину мрії, зосереджені на передачі "живої театральної емоції" й спрямовані на порушення інтелектуально-філософських питань.
Терміни "драматичний" і "драматургічний" є синонімами, які позначають текст твору, представленого у вигляді діалогу. Лінгвістика тексту розглядає діалог як своєрідний текст, колективним автором якого є всі його учасники. У ньому взаємодіють кілька (щонайменше дві) мовленнєві стратегії-програми, які стимулюють обмін висловлюваннями, що породжуються одне одним у процесі спілкування. Складна соціальна функція діалогу впливає на розвиток і реалізацію багатства мовленнєвих стратегій-програм та зумовлює вибір співрозмовниками тих чи інших мовних одиниць.
Ключові слова : драматургія, театр абсурду, діалог, синтаксичні стилістичні прийоми, номінативність.
