У дисертації досліджено діяльність греко-католицького перафіяльного духовенства в Галичині 1890-х років як окремої соціальної групи, що відзначалалася високою громадською активністю. Окреслено організаційні і правові основи діяльності душпастирів, проаналізовано категорії парафіяльного духовенства, процедуру отримання парафії, станові об'єднання, матеріальне становище священників та організацію їх повсякденного життя. З'ясовано реакцію Греко-католицької церкви на виклики часу, модернізацію суспільства та поширення нових політичних ідей. Розкрито роль парафіяльного духовенства в суспільно- політичному житті Галичини, його позицію щодо українського національного руху та міжнаціональних відносин; проаналізовано чинники, які визначали світогляд священників, та систематизовано моделі їх поведінки. У дисертації доведено, що наприкінці ХІХ ст. священники часто залишалисия найвпливовішими особами в українських громадах Галичини, займалися різноманітною громадською діяльністю, яку в умовах посилення ліберальних і лівих рухів трактували як засіб для захисту інтересів Церкви. Активна громадська позиція кліру відповідала соціальній політиці Католицької церкви та сприяла збереженню релігійності населення.
