У дисертації крізь призму комунікації розкрито функціонально-прагматичний, образотворчий потенціал внутрішнього адресата у прозовому тексті. Внутрішній адресат розглядається як конструктивно-креативний елемент української прози XX століття.
На основі детального вивчення фактичного матеріалу (картотека нараховує приблизно 4000 карток) виявлено й проаналізовано такі функції внутрішнього адресата у прозовому тексті: імпліцитно-орієнтаційну, діалогічно-прогресійну, фреймово-актуалізаційну, когезійну.
У роботі висвітлено функціонально-комунікативне навантаження засобів адресації (непрямих мовленнєвих актів, пресупозиції, засобів паралінгвістики), що великою мірою пов'язані з виявленням імпліцитних значень художнього (прозового) тексту, з його латентними образотворчими стратегіями.
