У дисертації вперше в Україні поглиблено і комплексно досліджено утворення, розвиток і діяльність ЮНЕСКО (1945-2011 рр) як світового центру морально-культурної думки, засобу аналізу освітньої політики та її узгодження з реаліями сьогодення і потребами найближчого майбутнього не тільки держав-лідерів, а всього людства. Запропоновано періодизацію діяльності ЮНЕСКО. Наголошено на зміні пріоритетів програм ЮНЕСКО після 2000 р. та підтримці розвитку суспільства знань засобами гуманізованого освітньо-наукового комплексу як джерела екобезпечних технологій і в цьому контексті - на підвищенні уваги до гуманізації вищої освіти й скеруванні її можливостей на швидкий рух України та інших держав світу до стадії сталого розвитку - стабільної коеволюції людини і природи.
