У роботі проаналізовано основні морально-етичні ідеали, які піднімаються в ораторсько-проповідницькій прозі ХІ - ХІІ ст. та виокремлено художні форми, які використані проповідниками при цьому, з"ясовано ґенезу жанру проповіді, проаналізовано повчання Феодосія Печерського, Клима Смолятича, Кирила Турівського, "Слово про закон і благодать" Іларіона та "Повчання дітям" Володимира Мономаха. Означено національну специфіку розвитку української літератури через динаміку авторитету Святого Письма в ораторського-проповідницькій прозі.
Ключові слова : ораторсько-проповідницька проза, проповідь, ґенеза, повчання, Святе Письмо, візантійська патристика, оратор, середньовічний автор.
