Дисертаційна робота присвячена дослідженню малорозробленої проблеми екзистенційної тривоги в українській літературі кінця XIX - початку XX століття на матеріалі творів В. Винниченка 1910-х років. На основі праць М. Бердяева, М. Гайдеґґера, А. Камю, С. К'єркегора, Ж.-П. Сартра, П. Тілліха, К. Ясперса з'ясовуються філософсько-естетичні засади екзистенціалізму, окремі положення якого є культурно-естетичним підґрунтям творчості письменника. У роботі проаналізовано ідейно-естетичні пошуки В. Винниченка в антропологічній проблематиці, з'ясовано значення його творчості у метадискурсі раннього українського модернізму. У дослідженні експліковано теоретичні аспекти екзистенціалів людського буття, окреслено домінантний характер тривоги. Художній дискурс творів В. Винниченка проаналізовано у світлі наратології, рецептивної естетики, сюжетно-композиційної структури, цілісного аналізу образної системи.
Ключові слова: внутрішня фокалізація, екзистенціал, екзистенціалізм, іронія, модернізм, наратор, поліфонічність, трагізм, тривога, читач.
